ukrexpat.com
Портал Українських Експатів

Субурбія. Міграція американців до передмість

Дата публікації: 29.8.2018Теги: #США #передмістя

Протягом багатьох поколінь і багатьох десятиліть Американська Мрія обіцяла егалітарне суспільство та матеріальне процвітання. Для більшості процвітання залишалося просто мрією.

Але для мільйонів американців у 1950-х роках ХХ століття Американська Мрія нарешті стала реальністю. У них з'явився шанс мати будинок на власній землі, машину, собаку та 2-3 дітей.

Це перекладена стаття з порталу www.ushistory.org

Післявоєнне економічне зростання вдихнуло нове життя в Американську Мрію. У минулому була бідність, яка охопила країну під час Великої Депресії, закінчилися і роки самопожертви Другої Світової Війни.

Автомобілі знову масово сходили з конвеєрів Великої Трійки - Ford, General Motors і Chrysler. "Interstate Highway Act", прийнятий у 1956 році, дозволив побудувати тисячі кілометрів високошвидкісних доріг, що зробило можливим проживання на значній відстані від роботи.

Сім'ї, які відкладали народження дитини протягом багатьох років, вже не чекали, і нація насолоджувалася післявоєнним бебі-бумом.

Субурбія

Міжрасові конфлікти, доступність житла та бажання залишити стагнуючі міста, були тими факторами, які спонукали багатьох білих американців мігрувати у передмістя. І ніхто так не сприяв розвитку та зростанню передмість, як Вільям Левітт.

Отримавши контракт від федерального уряду під час війни на прискорене будівництво житла для військовослужбовців, Левітт вперше застосував техніку масового виробництва до будівництва. У 1947 році він вирушив на будівництво найбільшого планованого котеджного містечка в США на сільськогосподарських землях, які він придбав на Лонг-Айленді, Нью-Йорк. Левітт визначив 27 окремих етапів будівництва будинку. Тому для будівництва будинків було найнято 27 різних команд будівельників, кожна з яких виконувала вузькоспеціалізовану частину роботи.

Кожен будинок мав дві спальні, одну ванну кімнату і не мав підвалу. Кухня була розташована у задній частині будинку, щоб мати могла дивитися за своїми дітьми на задньому дворі. Протягом одного року Левітт будував зі швидкістю 36 будинків на день. Його конвеєрний підхід зробив будинки надзвичайно доступними. Спочатку будинки були доступні лише ветеранам. Але потім Левіттаун відкрився і для всіх інших.

"Встигнути за Джонсами"

Отримавши можливість жити у власному будинку, тисячі американців незабаром перевершили рівень життя своїх батьків. Проте ці інноваційні підходи мали достатньо критиків на той час. Архітектори називали конструкції Левітта та їхню стандартність апофеозом несмаку.

Оскільки в такому будівництві було мало місця для різноманіття в архітектурі і всі будинки виглядали однаково, домовласникам було непросто утримувати свої містечка в первинному стані. Жителів зобов'язали косити свої газони щотижня. Афро-американцям не дозволялось поселятись у цих містечках. Ірраціональна потреба "встигнути за Джонсами", тобто намагатись жити не гірше за сусідів, народилася саме в американському передмісті.

Незважаючи на певні проблеми та критику, ціле покоління американців використали цей чудовий шанс втекти з орендованого житла у брудних та перенаселених містах, щоб жити у власних будинках на своїй землі. Незабаром у передмістях з'явились всі принади міського життя, там були побудовані торговельні центри та ресторани швидкого харчування, що зробило передмістя ще комфортнішими. Тисячі і тисячі мешканців міст назавжди переїхали у передмістя.

Субурбія. Міграція американців до передмість

Дата публікації: 29.8.2018

Протягом багатьох поколінь і багатьох десятиліть Американська Мрія обіцяла егалітарне суспільство та матеріальне процвітання. Для більшості процвітання залишалося просто мрією.

Але для мільйонів американців у 1950-х роках ХХ століття Американська Мрія нарешті стала реальністю. У них з'явився шанс мати будинок на власній землі, машину, собаку та 2-3 дітей.

Це перекладена стаття з порталу www.ushistory.org

Післявоєнне економічне зростання вдихнуло нове життя в Американську Мрію. У минулому була бідність, яка охопила країну під час Великої Депресії, закінчилися і роки самопожертви Другої Світової Війни.

Автомобілі знову масово сходили з конвеєрів Великої Трійки - Ford, General Motors і Chrysler. "Interstate Highway Act", прийнятий у 1956 році, дозволив побудувати тисячі кілометрів високошвидкісних доріг, що зробило можливим проживання на значній відстані від роботи.

Сім'ї, які відкладали народження дитини протягом багатьох років, вже не чекали, і нація насолоджувалася післявоєнним бебі-бумом.

Субурбія

Міжрасові конфлікти, доступність житла та бажання залишити стагнуючі міста, були тими факторами, які спонукали багатьох білих американців мігрувати у передмістя. І ніхто так не сприяв розвитку та зростанню передмість, як Вільям Левітт.

Отримавши контракт від федерального уряду під час війни на прискорене будівництво житла для військовослужбовців, Левітт вперше застосував техніку масового виробництва до будівництва. У 1947 році він вирушив на будівництво найбільшого планованого котеджного містечка в США на сільськогосподарських землях, які він придбав на Лонг-Айленді, Нью-Йорк. Левітт визначив 27 окремих етапів будівництва будинку. Тому для будівництва будинків було найнято 27 різних команд будівельників, кожна з яких виконувала вузькоспеціалізовану частину роботи.

Кожен будинок мав дві спальні, одну ванну кімнату і не мав підвалу. Кухня була розташована у задній частині будинку, щоб мати могла дивитися за своїми дітьми на задньому дворі. Протягом одного року Левітт будував зі швидкістю 36 будинків на день. Його конвеєрний підхід зробив будинки надзвичайно доступними. Спочатку будинки були доступні лише ветеранам. Але потім Левіттаун відкрився і для всіх інших.

"Встигнути за Джонсами"

Отримавши можливість жити у власному будинку, тисячі американців незабаром перевершили рівень життя своїх батьків. Проте ці інноваційні підходи мали достатньо критиків на той час. Архітектори називали конструкції Левітта та їхню стандартність апофеозом несмаку.

Оскільки в такому будівництві було мало місця для різноманіття в архітектурі і всі будинки виглядали однаково, домовласникам було непросто утримувати свої містечка в первинному стані. Жителів зобов'язали косити свої газони щотижня. Афро-американцям не дозволялось поселятись у цих містечках. Ірраціональна потреба "встигнути за Джонсами", тобто намагатись жити не гірше за сусідів, народилася саме в американському передмісті.

Незважаючи на певні проблеми та критику, ціле покоління американців використали цей чудовий шанс втекти з орендованого житла у брудних та перенаселених містах, щоб жити у власних будинках на своїй землі. Незабаром у передмістях з'явились всі принади міського життя, там були побудовані торговельні центри та ресторани швидкого харчування, що зробило передмістя ще комфортнішими. Тисячі і тисячі мешканців міст назавжди переїхали у передмістя.